ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
«Казки Скандинавії»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»Олесь Ільченко «Наші птахи»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»Про тваринВітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»Інна Волосевич «Про хлопчика»Ян Твардовський «Ще одна молитва»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»«Три казочки у в'язочку»«Українська графіка першої третини ХХ століття»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет ТетчерОлександр Макаров «Курс юного антиквара»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»«Ростам і Сохраб»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»«Казки Японії»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Один день із життя письменника: Сергій Пантюк RSS

3 жовтня, 2012

 

Напевне, якби ми обирали найбільш насичений день серед тих, про які нам розповіли наші автори в рубриці «Один день із життя письменника», супернаповнений день Сергія Пантюка виборов би золото. Вчіться, як можна одночасно бути й уважним татом, і дисциплінованим письменником, і затятим грибівником, і навіть казкарем, хоча найбільше – мислителем, адже кредо у непосидючого Сергія Пантюка відповідне: «Ні години без думки!». Приготуйтеся! Наступні кілька хвилин ви теж проживете наднасичено. На нашому календарі 29 вересня 2012 року…

Ідея описати один зі своїх днів – чудова! Насправді, я давно про це мріяв. І непогано було б, якби ця розповідь була б такою: «Прокинувся о пів на першу, поїв, почитав книжку, подивився телевізор, сходив на пиво, повернувся, подивився телевізор, завалився спати». Так живуть деякі мої знайомі, серед яких є й письменники. Чи заздрю я? Насправді ні…

Бо я звик багато бігати й багато встигати. Мої дні – це неймовірний коловорот подій, зустрічей, рутинної роботи, переважно приємних родинних клопотів, а іноді – неформального спілкування із друзями. І поміж це все ще мусить протиснутися творчість. Ні, я не живу за гаслом «Ні дня без рядка». Моє гасло: «Ні години без думки».

День 29 вересня виявився для мене і типовим, і не зовсім. Чи багато я встиг? Не знаю. Але все почалося о 6.00.

Я люблю сісти за комп’ютер у час, коли всі ще сплять. Себто соплять. До речі, ці слова – спільнокореневі. Я блукаю своїми незакінченими рукописами, їх аж п’ять. Десь щось правлю, десь додаю кілька речень. Інколи – чакри відкриваються, і я пишу кілька абзаців. Але сьогодні там – порожнеча. Тому обмежуємося технічною роботою.

6.30. Розбудивши всіх цьомками, заганяю їх на кухню. Це час сніданку. Ми п’ємо чай-каву-капучіно, жуємо гарячі канапки. Я фотографую Тетянку і синів, а вони мене.

1

2

3

7.00. Богодарові час до садочка. Він це називає «до ськоли», себто школи. Яромир сідає за комп’ютер. Зараз прийде бабуся і сидітиме з ним, а потім відведе до школи. Справжньої.

7.10. Ми з Тетянкою вже мчимо автомашиною в бік лісу. Там гриби, цього року осінь занадто щедра на ці лісові скарби.

8.00. Ми вже в лісі. Кошики ще порожні:

4

Минуло кілька хвилин. І ось він – перший білий гриб, доволі великий, як на сьогодні:

5

Ми знаємо грибні місця, тому швидко наповнюємо наші кошики та відра. А як вам ось цей красень – не знаю, який за рахунком?

6

9.30. Скнарість – ключова риса грибників. З нею треба боротися. Бо грибництво – це як ремонт, його можна тільки призупинити. Ми примушуємо себе повертатися до автівки.

7

9. 40. Мчимо додому. Гриби ще треба встигнути почистити і дати їм подальшу раду. Але це вже робитиме Тетянка. Я одвезу її додому і мушу мчати далі. Бо сьогодні у мене – зустріч з учасниками літературного об’єднання «Джерело». І це – в місті Конотоп Сумської області.

11. 45. Я залишаю авто біля залізничного вокзалу і просто влітаю в потрібну електричку. Позаду провідниця зачиняє підніжку вагона.

Дорога – це час для думок. І, власне, для творчості. Але цього разу я їду не сам, а з чудовою поеткою Анною Малігон. Вона – організатор моєї зустрічі і за народженням – конотопська, ну, відьмочка…

14.45. Нас зустрічає Ірина Козлова – керівник конотопського літоб’єднання «Джерело», яка багато років опікується молодими авторами. Не за посадою чи зарплатнею, а за покликом душі. Аня нас фотографує.

8

15.15. Зустріч відбувається майже за планом. 15 хвилин – не запізнення, а похибка на українськість. Спочатку вірші читають учасники літоб’єднання, потім виступаю і я. Довкола суцільний позитив, і я розумію, чому з Конотопа вийшло стільки хороших молодих письменників.

9

17.30. Я знову у вагоні. Цей потяг їде значно швидше, ніж електричка, і назад я повертаюся сам. Обдумую розділ повісті для дітей, як колись писали на книжках, середнього шкільного віку. Це твір про уміння перемагати і правильно використовувати свої перемоги. Але наразі більше нічого не скажу.

За півгодини до Києва провалююся у дрімоту. І навіть – у сон. Це втома дається взнаки. Але й сниться мені, що я кудись їду. Здається, на велетенському тракторі чи грейдері. «Прокидайтеся, вокзал!» – це вже не сниться, а провідниця волає…

20.30. Я знову вдома. Дізнаюся, що Яромир, мій чудовий і неслухняний Яромир чекає на мене, аби зі мною разом написати твір з української мови. Ми сідаємо до його стола і працюємо, спочатку утрьох – Богодар виконує ролю сек’юріті:

10

Потім Тетянка забирає Богодара, і вони пересуваються до зали. Сідають на килим і розглядають книжку – треба ж долучатися до цієї святої справи. Суто випадково книжка виявляється випущеною у світ видавництвом «Грані-Т». Насправді інших у нас дуже мало)))

11

День добігає кінця. Ще є час випити йогурт, похлюпатися під душем і влягтися до ліжечка. Перед сном ми з Яромиром по черзі придумуємо коротенькі казочки. Сьогодні він розповідає про дитинча суперзавра, яке маленьким вже було великим і хвостом відганяло голодних тиранозаврів. Це улюблена тема, тому малого казкаря-імпровізатора треба вчасно зупинити. Врешті сон долає малят, а я вислизаю з їхнього лігва, щоб узяти фотоапарат:

12

А в мене ще є час переглянути електронну пошту, потусуватися в соціальних мережах, випити склянку кефіру і побажати всім із собою включно, як казав незабутній дід Панас, лагідної ночі і солоденьких снів! )))

 

Сергій Пантюк




© 2006—2017 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація