ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
«Казки Скандинавії»«Ростам і Сохраб»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»«Українська графіка першої третини ХХ століття»Інна Волосевич «Про хлопчика»Ян Твардовський «Ще одна молитва»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»Олесь Ільченко «Наші птахи»«Казки Японії»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»«Три казочки у в'язочку»Про тваринАнастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет ТетчерВолодимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Один день із життя письменника: Сергій Пантюк RSS

3 жовтня, 2012

 

Напевне, якби ми обирали найбільш насичений день серед тих, про які нам розповіли наші автори в рубриці «Один день із життя письменника», супернаповнений день Сергія Пантюка виборов би золото. Вчіться, як можна одночасно бути й уважним татом, і дисциплінованим письменником, і затятим грибівником, і навіть казкарем, хоча найбільше – мислителем, адже кредо у непосидючого Сергія Пантюка відповідне: «Ні години без думки!». Приготуйтеся! Наступні кілька хвилин ви теж проживете наднасичено. На нашому календарі 29 вересня 2012 року…

Ідея описати один зі своїх днів – чудова! Насправді, я давно про це мріяв. І непогано було б, якби ця розповідь була б такою: «Прокинувся о пів на першу, поїв, почитав книжку, подивився телевізор, сходив на пиво, повернувся, подивився телевізор, завалився спати». Так живуть деякі мої знайомі, серед яких є й письменники. Чи заздрю я? Насправді ні…

Бо я звик багато бігати й багато встигати. Мої дні – це неймовірний коловорот подій, зустрічей, рутинної роботи, переважно приємних родинних клопотів, а іноді – неформального спілкування із друзями. І поміж це все ще мусить протиснутися творчість. Ні, я не живу за гаслом «Ні дня без рядка». Моє гасло: «Ні години без думки».

День 29 вересня виявився для мене і типовим, і не зовсім. Чи багато я встиг? Не знаю. Але все почалося о 6.00.

Я люблю сісти за комп’ютер у час, коли всі ще сплять. Себто соплять. До речі, ці слова – спільнокореневі. Я блукаю своїми незакінченими рукописами, їх аж п’ять. Десь щось правлю, десь додаю кілька речень. Інколи – чакри відкриваються, і я пишу кілька абзаців. Але сьогодні там – порожнеча. Тому обмежуємося технічною роботою.

6.30. Розбудивши всіх цьомками, заганяю їх на кухню. Це час сніданку. Ми п’ємо чай-каву-капучіно, жуємо гарячі канапки. Я фотографую Тетянку і синів, а вони мене.

1

2

3

7.00. Богодарові час до садочка. Він це називає «до ськоли», себто школи. Яромир сідає за комп’ютер. Зараз прийде бабуся і сидітиме з ним, а потім відведе до школи. Справжньої.

7.10. Ми з Тетянкою вже мчимо автомашиною в бік лісу. Там гриби, цього року осінь занадто щедра на ці лісові скарби.

8.00. Ми вже в лісі. Кошики ще порожні:

4

Минуло кілька хвилин. І ось він – перший білий гриб, доволі великий, як на сьогодні:

5

Ми знаємо грибні місця, тому швидко наповнюємо наші кошики та відра. А як вам ось цей красень – не знаю, який за рахунком?

6

9.30. Скнарість – ключова риса грибників. З нею треба боротися. Бо грибництво – це як ремонт, його можна тільки призупинити. Ми примушуємо себе повертатися до автівки.

7

9. 40. Мчимо додому. Гриби ще треба встигнути почистити і дати їм подальшу раду. Але це вже робитиме Тетянка. Я одвезу її додому і мушу мчати далі. Бо сьогодні у мене – зустріч з учасниками літературного об’єднання «Джерело». І це – в місті Конотоп Сумської області.

11. 45. Я залишаю авто біля залізничного вокзалу і просто влітаю в потрібну електричку. Позаду провідниця зачиняє підніжку вагона.

Дорога – це час для думок. І, власне, для творчості. Але цього разу я їду не сам, а з чудовою поеткою Анною Малігон. Вона – організатор моєї зустрічі і за народженням – конотопська, ну, відьмочка…

14.45. Нас зустрічає Ірина Козлова – керівник конотопського літоб’єднання «Джерело», яка багато років опікується молодими авторами. Не за посадою чи зарплатнею, а за покликом душі. Аня нас фотографує.

8

15.15. Зустріч відбувається майже за планом. 15 хвилин – не запізнення, а похибка на українськість. Спочатку вірші читають учасники літоб’єднання, потім виступаю і я. Довкола суцільний позитив, і я розумію, чому з Конотопа вийшло стільки хороших молодих письменників.

9

17.30. Я знову у вагоні. Цей потяг їде значно швидше, ніж електричка, і назад я повертаюся сам. Обдумую розділ повісті для дітей, як колись писали на книжках, середнього шкільного віку. Це твір про уміння перемагати і правильно використовувати свої перемоги. Але наразі більше нічого не скажу.

За півгодини до Києва провалююся у дрімоту. І навіть – у сон. Це втома дається взнаки. Але й сниться мені, що я кудись їду. Здається, на велетенському тракторі чи грейдері. «Прокидайтеся, вокзал!» – це вже не сниться, а провідниця волає…

20.30. Я знову вдома. Дізнаюся, що Яромир, мій чудовий і неслухняний Яромир чекає на мене, аби зі мною разом написати твір з української мови. Ми сідаємо до його стола і працюємо, спочатку утрьох – Богодар виконує ролю сек’юріті:

10

Потім Тетянка забирає Богодара, і вони пересуваються до зали. Сідають на килим і розглядають книжку – треба ж долучатися до цієї святої справи. Суто випадково книжка виявляється випущеною у світ видавництвом «Грані-Т». Насправді інших у нас дуже мало)))

11

День добігає кінця. Ще є час випити йогурт, похлюпатися під душем і влягтися до ліжечка. Перед сном ми з Яромиром по черзі придумуємо коротенькі казочки. Сьогодні він розповідає про дитинча суперзавра, яке маленьким вже було великим і хвостом відганяло голодних тиранозаврів. Це улюблена тема, тому малого казкаря-імпровізатора треба вчасно зупинити. Врешті сон долає малят, а я вислизаю з їхнього лігва, щоб узяти фотоапарат:

12

А в мене ще є час переглянути електронну пошту, потусуватися в соціальних мережах, випити склянку кефіру і побажати всім із собою включно, як казав незабутній дід Панас, лагідної ночі і солоденьких снів! )))

 

Сергій Пантюк




© 2006—2017 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація