ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»Олесь Ільченко «Наші птахи»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет Тетчер«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»«Українська графіка першої третини ХХ століття»«Ростам і Сохраб»Інна Волосевич «Про хлопчика»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»«Три казочки у в'язочку»Про тварин«Казки Скандинавії»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»«Казки Японії»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»Ян Твардовський «Ще одна молитва»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







На «Мапі вихідного дня» місто між Бугом і Бужком RSS

5 жовтня, 2012

 

Леся Українка називала Поділля красою України, а польський романіст Юзеф Крашевський вважав природу всього Поділля єдиним величезним пейзажним парком. Це спадає на думку і по дорозі до Меджибожа – міста, яке сто років тому вважалося значно багатшим за сусідні Проскурів, Летичів і Літин. З ним міг позмагатися хіба недалеко звідси розташований Старокостянтинів – найпівденніший із центрів Волині. То чим же багатий Меджибіж? Що й досі вражає подорожніх та чим пишаються містяни?

Звернувши до Меджибожа з траси, яка веде до Хмельницького, невдовзі можна помітити в розривах зелені дзвіницю та баню мурованої церкви, яка стоїть посеред села Требухівці – правобережного передмістя Меджибожа. Назва села, кажуть старожили, походить не від немилозвучного слова «требуха», а від виразу «треба ховатися» (очевидно, в сусідньому меджибізькому замку).

1

Це давнє місто назване так за своє мисове розташування при злитті Бугу та Бужка, які протікають тут із заходу на схід. Предки правильно виявили значення обох річок по стоку, що й відбилися в назвах: великий Буг (Бог) та менший Бужок (Божок). А Межибож (полонізоване – Меджибож) вперше згадується в Іпатіївському літописі під 1146 роком, коли київський князь Ізяслав Мстиславович передав князю Святославу Всеволодовичу у володіння п’ять міст, а серед них і «Межибож’є».

Наприкінці ХІІ ст. Меджибіж входив до складу Галицько-Волинського князівства, у ХІІІ ст. – до Болоховської землі, в ХІV ст. – до Луцької. Міцне, надійне укріплення стало осідком для ремісників і торгівців, але розташований на важливому торговому шляху Меджибіж приваблював і різних зайд.

2

Оглядаючи нині ці могутні мури, помічаємо різночасовість окремих частин та деталей. Немає південно-західної вежі. Північна ж збереглася лише в нижньому, круглому з амбразурами ярусі. У нього, наче ґранчастий стакан у підстаканник, вставлена романтична вежа зі стрілчастими вікнами та зубцями вгорі. Характерні сандрики вказують на добу захоплення тюдорівською англійською ґотикою – початок ХІХ ст., час появи цієї вежі-вставки.

Зате колосальною опорою, що тримає північно-західну частину замку, височіє Лицарська вежа. Її п’ятигранний монолітний об’єм під ґонтовим, поверненим реставрацією шатром з оглядовим майданчиком-главкою, справляє незабутнє враження. Темні бійниці глибоченних амбразур красномовно свідчать про велику товщину стін. З холодним суворим обрисом Лицарської вежі різко контрастує оформлення сусідніх замкових воріт та вікон: стрілчасті пройоми, спарені пілястри, поребрик, зубчасте завершення стін. Усе це походить уже з часів реставрації ХІХ ст., коли і амбразури розтесали на вікна, і декор додали псевдоґотичний.

3

Широкий замковий двір похило спадає на схід. Замковище забудоване по периметру колись розкішним палацом, службами, складами тощо. Посеред двору стоїть колишній замковий костел, побудований 1546 року. Реставрація недавніх років повернула і цій будівлі давній вигляд: пізньоґотичний однонавовий храм, перекритий хрещатим склепінням. Стрілчасті вікна розташовані зі сходу, півдня та заходу. Вузький пресбитерій – тригранна абсида, перекрита зімкнутим склепінням. Переробки ХVІІ ст., очевидно, були викликані не так зміною стилю, як руйнаціями, завданими козаками, – у фронтоні складної барокової конфігурації влаштований отвір для дзвонів. 1831 року костел у замку перероблений на православну церкву. В інтер’єрі збереглися фраґменти розписів ХVІ ст.

У реставрованих пристінних корпусах замку розмістилися експозиції краєзнавчого та етнографічного музеїв, картинна ґалерея сучасного українського мистецтва. В замку діє музей Голодомору 1932–1933 рр. У дальньому правому кутку двору, прилягаючи до східної вежі, стоїть колишній палац Сенявських. За давнім звичаєм, житловим вважався верхній поверх.

Так, тут кожен камінь дихає історією!

4

Міст і ворота меджибізького замку, виконані в дусі псевдоґотики та класицизму, створені 1823 року за проектом архітектора Генріха Ґіацинта Сальватора Іттара, осілого на Волині мальтійця за походженням, який навчався в Римі. Останній раз жага будівельної діяльності торкнулася стародавніх мурів 1843 року: з’явився цегляний зубчастий парапет на стінах замку, стрільниці розтесані на вікна, зроблені стрілчасті наличники та інші псевдоґотичні деталі романтизованої тюдорівської ґотики, яку так полюбляв Ніколай І. Адже саме тоді будувалися потужні цегляні укріплення по всій західній частині Російської імперії: в Бресті та Бобруйську, Модлині й Варшаві, Києві та Севастополі – всі з подібними деталями.

Таким бачив замок і Тарас Шевченко 4 жовтня 1846 року, про що нагадує меморіальна дошка на північно-західній вежі. Замок у Меджибожі дійшов до наших днів з розкопками мурів та фундаментів ХІІ ст., з пам’ятками пізньої ґотики, ренесансу, бароко, класицизму та псевдоґотики. «Замок-музей» – так тепер його називають. Тут зібрано велику кількість цікавих експонатів, які розповідають про багатовікову історію міста. Заслуговують уваги і художня колекція, тематично присвячена, за місцевою військовою традицією, останній – Другій світовій війні. Наче продовжуючи далеке воєнне минуле, застигли у дворі замку-музею і чавунні гармати ХVІІІ ст., і протитанкові гармати ХХ ст., ба навіть своєрідний символ колективізації та… голодомору 1932–1933 рр. – трактор «ХТЗ» (John Deere).

5

Від мису, від замку віялом розходяться вулички старовинного міста, що надають Меджибожу неповторного колориту. Зрідка трапляється старовинна кам’яниця – простий одно-двоповерховий житловий будинок із.

На жаль, багато гарних пам’яток архітектури виявилися, м’яко кажучи, втраченими, а точніше – знищеними у мирний радянський повоєнний час – через злочинне невігластво. Дуже шкода згадувати в минулому часі цілком унікальний у своєму роді меджибізький Успенський собор ХVІ ст., який був пристосований до оборони: зі стрільницями над бабинцем та двоярусною вежею, з цікавими фресками, одна з яких зображувала ктиторів та благодійників храму – меджибізьких міщан з їхніми дітьми.

6

Цікавими є нагробні камені-мацейви на старому єврейському кладовищі в Меджибожі. Тут збереглися стели понад двохсотлітньої давнини. Вкриті моховинням похилені камені тісняться рядами серед густої зелені. Верхня частина мацейви зазвичай прикрашена орнаментальним мотивом чи парою птахів, зайців, левів, оленів. А неподалік брами меджибізького кіркута виділяється скромний павільйон із трьома гробницями. Горять свічки… Праворуч – найшанованіша тут могила, де почиває прах знаменитого хасидського цадика Ізраїля бен-Елієзера (1698–1760), ліворуч нагробок на низеньких стовпчиках – могила його онука Баруха з Тульчина (бл. 1750–1810), також відомого цадика, в кутку ліворуч – могила знаменитого єврейського дотепника Гершеля Острополера.

Ізраїль бен-Елієзер почав свою діяльність у ролі мандрівного знахаря і цілителя, «доброго чудо­творця» (баал шем тов, або скорочено, за початковими літерами – Бешт), потім проповідував. Оселившись у Меджибожі, він незабаром став дуже відомим. До «равві з Меджибожа» стікалися звідусіль послідовники, яких у рік його смерті налічувалося вже сорок тисяч. Це були хасиди (благочестиві). Так у 1730-х роках виник тут, у Меджибожі хасидизм – релігійно-містична течія, яка невдовзі поширилася не лише по всьому Поділлю та Україні, а й серед євреїв по всій Східній Європі.

7

Пройшовши далі головною вулицею Меджибожа, оглянемо цегляну Миколаївську церкву, побудовану 1913 року до 300-річчя дому Романових великою княгинею Ольґою Алєксандровною. Цей хрестовокупольний храм прикрашає велика, грушоподібних обрисів барокова баня, а в інтер’єрі відсвічують срібними та позолоченими оправами ікони, передані місцевим краєзнавчим музеєм, – небагато з того, що було врятоване в цьому краї.

8

Повернувшись на перехрестя, попрямуємо за дороговказом і скоро побачимо праворуч круглу будівлю з прямокутним притвором з пілястрами. Трикутний фронтон позначений круглим вікном, і вздовж круглої стіни під тонко профільованим пояском антаблементу йдуть круглі вікна. Це кладовищенська капличка св. Трійці, або Тринітарська, споруджена 1800 року на старому римо-католицькому цвинтарі.

9

Повну версію маршруту чим дивовижним історичним містом усі охочі до мандрівок знайдуть в путівнику «29 зупинок від Хмільника до Хмельницького», а ще краще озброїтись путівником, мапами і вирушити в Меджибіж, щоб на власні очі переконатись в його величі і багатстві.

10

11 




© 2006—2017 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація