ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет ТетчерВолодимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»Ян Твардовський «Ще одна молитва»«Казки Скандинавії»«Три казочки у в'язочку»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»«Казки Японії»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»«Українська графіка першої третини ХХ століття»Інна Волосевич «Про хлопчика»«Ростам і Сохраб»Про тваринІван Андрусяк «Зайчикова книжечка»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»Олесь Ільченко «Наші птахи»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку







Один день із життя письменника: Марія Микицей RSS

10 жовтня, 2012

 

Героєм нашої рубрики «Один день із життя письменника» сьогодні, безсумнівно, є поет, хоча наші читачі знають Марію Микицей передовсім як авторку затишної родинної повісті про Будинок, який умів розмовляти, і про Даринку-Жаринку, якій особливо подобалося спостерігати за мінливістю природи. Така ж тонка спостережливість характерна і Марії Микицей, яка вміє відчувати ледь вловну межу поміж літом та осінню, коли змінюється все – від густини і температури повітря до вчинків і почуттів людей. Найкращий письменницький день Марії Микицей увібрав у себе пахощі флокс, пошуки татарського зілля, знайомство із рудим котом, пісні Квітки Цісик, споглядання нічного неба через окуляр телескопа і вересневий віршик для Марисі.

Ось уже навіть осінь майже мигнула своїм розкішним лисячим хвостом, залишивши по собі згадку про мій найкращий  письменницький день, які, на жаль, трапляються не так часто, як би мені хотілося. Бо інакше було б нецікаво. Мабуть.

Отож зранку  повільне і приємне прокидання від усвідомлення того, що попереду фантастичне і наперед сплановане занурення в інший світ. Потім  – кава і квіти, цього разу флокси, їх пахощі останнім часом буквально зводять мене з розуму, колись такі (про це я згадала зовсім недавно і невідь-чому) росли  під вікнами мого старого будинку. Ах, ці сентименти, ах, ці підсвідомі драйви, які роблять нас такими вразливими і непередбачуваними...

Після кави трохи віршів Ігоря Калинця, особливо оцей:

ТАТАРНИК

літа Божого
1224
зі сходу сонця
бігло за татарським
копитом
зілля татарське
заїр

була січа велика
а погибилиця наша
русинські квіти
калем пойнялися

поникла головою
лучна трава
на Калці
місцем поступилася
поганській лепесі
довгомечій

і рече
лопуцький чінгізхан

доки румак сягне
всі водолуки наші
тоді зняв татарник
кийок
із хирлявим зіллям

а воно в ягіддя не в'яже
плоду не плодить

і стало диво дивне
позаяк несіяно
помножався
всі саги запрудив
аж до краю землі
сонцепаду

і ще одну
золоту орду
заложив

і стоїть вона
зелена
до десь

Про татарське зілля давно вже собі задумала теж написати, от тільки була проблема з ідентифікацією, бо хто тепер знає, як виглядає татарське зілля? Вся надія на «Вікіпедію» і на довколишні ландшафти. Щось схоже я бачила у річці біля мосту, на якому почала писати віршик про Козу Дерезу. І тому – на велосипед і вперед за враженнями та відчуттями, яких так не вистачає... Справжня поїздка, як завжди,  починається від озера, від цих високих трав, у яких може жити хто завгодно. Сьогодні в них, окрім диких качок, живе ще й  рудий кіт. Вочевидь, не дикий, бо легко йде до рук, але однак ще легше з них втікає. Та й добре. Один кіт в мене вже є – кіт-волоцюга на ім’я Шерман. Два на таку безвідповідальну  особу, як я, – забагато.

 Кіт рудий, не дикий

Отож знову на велосипед і крізь пахощі садів  до татарського зілля, до води, до мосту.

...ой бігла я через місточок,
вхопила зелений листочок,
ой бігла я через гребельку
вхопила водички крапельку...

Майже про мене. Тільки не бігла, а їхала. І сиділа. І дивилася на воду і на татарник, якщо це він. А якщо ні? Потрібно буде остаточно з’ясувати у Тараса Прохаська, як у ботаніка за фахом. Але не сьогодні, потім, пізніше.

Я сиджу на місточку, чеберяю ногами, слухаю, як тече вода, шумлять дерева, щебечуть пташки і шурхотять травою коники-стрибунці. І все це за крок від холоду, на цій тонкій межі, яка змінює все – від густини  та температури повітря  до вчинків та почуттів...

 

 Татарське зілля: воно чи не воно?

Але досить цієї буколічної ідилії. Прощальний задумливий погляд на татарське зілля, і  майже не звивиста  і майже не  стежка веде мене до ще одного улюбленого місця, яке мене теж надихає і вражає не менше – старого і занедбаного заводу. За радянських часів тут обробляли шкіру, тепер – це місце для ігор пейнтболістів і  рефлексій різних естеток типу мене. Не  здивуюся, якщо з’ясується, що десь там, серед  цих поверхів і стін, є вхід в іншу реальність і варто тільки доторкнутися до якоїсь зі стін в певному місці чи перетнути собою інфрачервоний лазерний промінь...  Принаймні його геометрія і фактура дуже надаються до такого сюжету в якомусь  фантастичному романі.

І яка відстань від цього заводу до Циганського пагорба в селі Ліски Коломийського району, де через чотири години  відкриється п’ятий Літературно-мистецький фестиваль імені Квітки Цісик – відомої американської співачки українського походження, чиє коріння, власне, і бере початок з мальовничих Лісків? Ну, в кілометрах не знаю, а от в часі – це біля трьох годин, які я долаю машиною після обіду в товаристві Сергія Грабара та Володимира Єшкілєва. Циганський пагорб зустрічає велелюддям та напрочуд гостинною атмосферою, адже сюди завітали знані літератори,  відомі барди і виконавці українських пісень, зібралася українська громада, а головне – нащадки родини Цісиків, яких доля розкидала різними країнами та континентами –  і це все завдяки  незмінному організатору та натхненнику цього фестивалю письменнику  Ярославу Ясінському.

 

 Літературно-мистецький фестиваль імені Квітки Цісик

Фестиваль  відкрили  лемківською піснею «Верше мій, верше» у виконанні незрівнянної Квітки Цісик, її голос лунав над пагорбами і садами, немов повертаючи у минуле та водночас нагадуючи і застерігаючи, що всі ми можемо стати вигнанцями. Гості мали можливість почути в авторському виконанні Олега Лишегу та Мирослава Лазарука, Степана Процюка та Олександра Гордона, Олеся Дяка та Володимира Погорецького. І лунали пісні та вірші над Циганським пагорбом у виконанні київських, львівських, чернівецьких, івано-франківських та місцевих митців, і лилося з дерев’яної бочки червоне вино та відбивали проміння вересневого сонця золоті ранети на високих розлогих яблунях, розмовляючи зі старою школою, що має понад 100 років і яку  Ярослав Ясінський мріє  перетворити на музей...

А ввечері після заходу сонця, коли небо густо всіяли зірки, ще одна чудова розвага і захоплення – споглядання нічного неба через окуляр телескопа. І хоча далекі зірки не стають ближчими, зате можна як завгодно довго вдивлятися в  поверхню Місяця, що завжди викликає вир асоціацій та непоборне і нездійсненне бажання зазирнути на його зворотній бік. А ще –  ловити в телескоп треки улюбленого з дитинства метеорного потоку Персеїд. Це набагато крутіше, ніж  на березі моря сітями ловити золоту рибку. Та й бажання можна загадати тільки одне...

Ось таким він був – мій вересневий письменницький день. А, ледь не забула.  І мій вересневий віршик, бо яка ж я тоді письменниця? І не запитуйте в мене, хто така Марися? Я не знаю.

ВІРШИК ДЛЯ МАРИСІ

не шурхоти листячком
не шукай горішка
навіщо він тобі
з’їси і забудеш
знайди краще равлика
матимеш хатку
зі спіралькою Архімеда
на даху замість віконечка

будеш цілу зимоньку
дивні сни бачити
книжечку читати
хрестиком вишивати

а коли
пригріє перше сонечко
виповзе равлик на осоння
і скаже
– біжи Марисю до мами
бо без тебе
сніг не зійде
перші квіти не зацвітуть
пташки з вирію
не повернуться

без тебе
твоя мама не згадає
що вона  – Веселка

 

Марія Микицей

 




© 2006—2017 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація