ГРАНІ-ТИЗДАТЕЛЬСТВО ГРАНИ-Т
Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»Олесь Ільченко «Наші птахи»«Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря»«Українська графіка першої третини ХХ століття»Про тваринЯн Твардовський «Ще одна молитва»Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет Тетчер«Три казочки у в'язочку»Леся Воронина «Прибулець з країни Нямликів»«Ростам і Сохраб»«Казки Японії»Олесь Ільченко «Пригоди динозавриків»Володимир Єшкілєв «Втеча майстра Пінзеля»Вітаутас В. Ландсбергіс «Мишка Зіта»«По одному віршу ста поетів (1235 р.)»Ніна Воскресенська «Владар Країни Бажань»Біблія «Для сімейного читання з коментарями та ілюстраціями»Олександр Макаров «Курс юного антиквара»«Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»Інна Волосевич «Про хлопчика»«Казки Скандинавії»«Україна-Японія: дерев'яна архітектура»Н.В. Гоголь «Петербургские повести»


Розсилка новин

Підписатися на розсилку


Соціальний проект «Доторкнутися до слова»

 



 

Цілі проекту:

- систематичне видання сучасної української прози шрифтом Брайля для сліпих дітей;

- поповнення бібліотечних фондів книгами шрифтом Брайля, виданих у видавництві «Грані-Т»;

- популяризація читання серед незрячих;

- благодійна допомога незрячим дітям і тим, які мають вади зору;

- звернення уваги громадськості та держави на відсутність дитячих художніх книг для сліпих дітей і тих, що мають вади зору.

 

У рамках проекту видавництво «Грані-Т» презентує видання для незрячих, надруковані шрифтом Брайля, – «Прибулець з країни Нямликів» Лесі Ворониної і «Таємниця старої обсерваторії» (серія «Сучасна дитяча проза») Олеся Ільченка та книжку «Ірен Роздобудько про Блеза Паскаля, Вольфі Моцарта, Катрусю Білокур, Ганса Андерсена та Чарлі Чапліна» (серія «Життя видатних дітей»).

Уперше за 20 останніх років українську сучасну прозу зможуть прочитати незрячі діти.

Тираж кожного видання – 200 екземплярів. Книги в рамках соціального проекту «Доторкнутися до слова» вже безкоштовно надіслані в понад 80 закладів для сліпих дітей: школи, бібліотеки, інтернати й навчально-виробничі об’єднання.

Олесь Ільченко (письменник):

«Для мене поява книги "Таємниця старої обсерваторії", виданої шрифтом Брайля, можливо, найбільш зворушлива і значуща подія в моїй письменницькій діяльності. Проблеми дітей із особливими запитами близькі й зрозумілі мені. Моя бабуся, чудовий педагог, усе життя пропрацювала в школі-інтернаті для сліпих дітей. Я, іще школярем, бував на роботі в бабусі, заходив до цієї школи й навіть іноді спілкувався із вихованцями інтернату. Чи сподобається новим читачам моя книга? Сподіваюся на це. А їм усім зичу зустріти в житті добрих людей».

Юрій Вишняков (директор Центральної спеціалізованої бібліотеки для сліпих ім. М. Островського):

«Діти читають ще ті книжки, що видавалися за Радянського Союзу, вже по третьому й четвертому разу, адже нічого нового не видають… Незрячі читають куди більше, ніж зрячі, з цілком зрозумілих причин: їм недоступні або менш доступні альтернативні джерела інформації (Інтернет, газети, журнали тощо).

За даними бібліотеки ім. М. Островського, «в середньому українець прочитує 12 книжок за рік. А типовий читач бібліотеки ім. М. Островського – 50–52».

Олена Мовчан, головний редактор видавництва «Грані-Т»:

«Ми, насамперед, вибрали з книжкового асортименту ті книги, що вже стали успішними й популярними серед дітей та їхніх батьків, – «Прибулець з Країни Нямликів» Лесі Ворониної (серія «Сучасна дитяча проза») та «Ірен Роздобудько про Блеза Паскаля, Вольфі Моцарта, Ганса Андерсена, Катрусю Білокур, Чарлі Чапліна» (серія «Життя видатних дітей»)… Надалі ми продовжимо видання шрифтом Брайля найкращих книг нашого видавництва для дітей. Плануємо цього року видати Брайлем ще з десяток книг».

Людмила Стародуб, заступник директора видавництва «Грані-Т»:

«На сьогодні надрукувати книгу шрифтом Брайля в Україні досить складно, оскільки відсутні повноцінна поліграфічна база та спеціальний папір для друку шрифтом Брайля. Такого паперу в Україні не виробляють і не завозять з інших країн, а єдине підприємство, яке ще має можливість друку шрифтом Брайля, – Республіканський будинок звукозапису і друку УТОС (м. Київ). Для виготовлення журналів, газет і книг підприємство використовує картон Київського картонного-паперового комбінату (м. Обухів). Порівняно з книжками, що створені зі спеціального паперу для друку за Брайлем, картон має меншу здатність зберігати відтиснені крапки, і, відповідно, у книги коротший життєвий цикл. Але наразі це єдиний матеріал в Україні, який можна використовувати для виготовлення книг шрифтом Брайля. Кожен примірник збирають вручну, зшиваючи великоформатні сторінки з рельєфно-крапковим текстом. Книга шрифтом Брайля відрізняється від «пласких» книг форматом (за стандартом вона має бути 250х300 мм) та набагато більшою кількістю сторінок. Якщо говорити про період часу, необхідний для перекладу тексту у шрифт Брайля, коректуру, друк, переплітання і виготовлення палітурки, – це близько місяця».

 

З історії:

 

Рельєфні шрифти для сліпих уперше з’явилися у Франції кінця ХІХ століття – Валентин Гауї вчив малого жебрака Франсуа Лезюера читати, водячи пальцем по вирізаних із дерева літерах, із яких складалися слова і речення. У Королівській академії наук 1875 року сліпий, що вмів читати руками, викликав зацікавлення і здивування – аж до такої міри, що після відвідин Франсуа в Академії зайнялися розробкою першого рельєфно-лінійного шрифту. Літери просто витискалися на папері, й незрячому треба було водити пальцями, розпізнаючи часом дуже незвичні обриси літер. Тоді ж – на початку 19 сторіччя – Валентин Гауї приїздив у Петербург і заснував там Інститут для сліпих дітей – на його базі пізніше створили першу бібліотеку книг із рельєфним шрифтом. Як бачимо, відгук громади на нововведення був винятково позитивним, і навіть сто років тому було набагато простіше схилити керівництво держави на свій бік, пропонуючи цілком реальні проекти допомоги. Далі шрифт удосконалювався, і для сліпих почали використовувати систему Барб’є – військового інженера, що пропонував спосіб запису, який би дозволив читати написане в темряві. Це вже було набагато простіше і ближче до пізнішого шрифту Брайля – хоча літери, кодовані за системою Барб’є, були надто великими, і на сторінку могло вміститися одне чи два речення. 1824 року шістнадцятирічний син шевця Луї Брайль, що осліп у дитинстві й учився читати саме за описаною вище системою Барб’є, пропонує свій метод удосконалення запису тексту. Згідно з його нововведенням, кожна літера записувалася визначеною комбінацією крапок, розміщених у комірці 2 на 3 крапки – таким чином існувало 63 різних модифікації розташування, якими можна було записати всі літери та символи, необхідні для читання. 1837 року шрифтом Брайля надрукували першу книжку – «Історію Франції». Російській імперії знадобилося 60 років, щоб надрукувати першу книжку, використавши новий шрифт для незрячих. Це була «Збірка статей для дитячого читання», тираж якої становив лише сто примірників. Книжку видала 1884 року за власні кошти благодійниця Анна Адлер. У Радянському Союзі, до слова, ситуація з книжками для сліпих була досить пристойною: за двадцять післявоєнних років (до 1965 року) загальний тираж становив майже два мільйони примірників (3470 найменувань). В Україні першу книжку для незрячих видав Г. Міткевич, лікар-офтальмолог, секретар Одеського відділення попечительства сліпих. Це були вірші О. Кольцова.




© 2006—2017 Видавництво «Грані-Т»
Телефон/факс:
+380 44  200-12-57 (58, 59)

Україна 02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 2, офіс 10.
Ел. пошта: office@grani-t.info
Повна контактна інформація